Пам'яті Паніної Наталії Вікторівни

По кому подзвін

8 серпня ми втратили Наталію Паніну. Ми — це українські соціологи, а також багато російських соціологів, дехто з американських соціологів та со­ціологи інших країн. Це сталося зненацька, і досі важко відійти від шоку. Наталії було лише 56 років.                                   

Мені страшно думати, що переживають близькі, я намагаюся не заглиб­люватися в це, а тут хочу написати кілька слів про Наталію Паніну для тих, хто не був із нею добре знайомий.

Наталія Паніна — доктор соціологічних наук, завідувала відділом со­ціально-політичних процесів Інституту соціології Національної академії наук України. Але це мало що говорить про неї як про вченого, адже докторів у нас, на жаль, куди більше, ніж тих, хто щось зробив для розвитку нашої науки.

Якби соціологи, як це роблять медики, мали посади головного спе­ціаліста (наприклад, головний епідеміолог України, головний кардіолог тощо), тоді б Наталія була Головним методологом і за посадою, і за суттю. Вона очолювала відділ, який здійснював розроблення цього напряму, але, головне, вона відчувала відповідальність за розвиток цього напряму і за кон­троль рівня методологічної культури соціологів. Свого часу. до речі, я ство­рював і очолював відділ методів в Інституті соціології АН України, але потім мусив піти з Інституту, і Наталії вдалося відновити і врятувати цей напрям від згасання, відділ І далі існував, хоча й під іншою назвою.

У 1996 році Наталія видала перший в Україні підручник з методів соціологічного дослідження ("Технологія соціологічного дослідження"), який кількаразово перевидавався, уже 10 років поспіль я використовую його як один із двох основних підручників для свого курсу "Методи збиран­ня соціологічної інформації" у Києво-Могилянській академії (другий — американський) і, наскільки я знаю, підручник Паніної популярніший серед студентів, ніж решта підручників. Його широко застосовують і в інших ви­щих навчальних закладах, де викладають соціологію. Наталія чимало зро­била і для того, щоб підвищити рівень публікацій результатів соціологічних досліджень, вона написала популярну брошуру, присвячену опитуванням громадської думки для журналістів і сформулювала набір вимог — що треба обов'язково вказувати під час публікації результатів дослідження. Вона час­то виступала з критикою несумлінних або некоректних публікацій. Я не проводив спеціального аналізу, але, на мою думку, рівень культури со­ціологічних публікацій за останні 10 років суттєво підвищився, і внесок Наталії Паніної в цю справу важко переоцінити.

У цьому самому руслі конче важлива для нашої професійної спільноти підготовка Кодексу професійної етики соціолога, що її зорганізовувала Паніна. Очолювана нею комісія проаналізувала й узагальнила найвідоміші у світі кодекси професійних соціологічних організацій (ASA, ЕSОМАR, WAPOR) і підготувала на цій основі напрочуд продуманий і сучасний кодекс Соціологічної асоціації України.

На жаль, спільнота соціологів не витримала розпалу політичної бороть­би,під час президентських виборів 2004 року, чимало соціологів було залу­чено до політичних інтриг, виникли конфлікти професійної етики та вимог (і погроз) замовників, що призвело до розколу серед соціологів, і Соціо­логічна асоціація України (САУ) фактично припинила своє існування. Але я певен, що рано чи пізно буде скликано з'їзд соціологів, і САУ відновить свою діяльність на засадах розробленого Наталією кодексу. Методологія соціологічних досліджень — це ядро внутрішнього контро­лю рівня професіоналізму соціологічної спільноти, методологів в Україні обмаль, багато хто з колишніх методологів перейшов від методологічних до змістових досліджень або влаштувався в комерційні організації. Дисертації з методології захищають вкрай рідко і ще рідше кандидати, які здобувають цей ступінь, продовжують займатися методологічними дослідженнями. Не­щодавно було закрито спеціалізацію з методології соціологічних дослі­джень у Раді із захистів у Київському національному університеті імені Та­раса Шевченка (в Україні залишилася тільки одна рада, що має цю спе­ціалізацію, — в Інституті соціології НАНУ). Передчасна смерть Наталії Паніної — це величезна втрата для розвитку (або принаймні для підтримки на тому самому рівні) методології соціологічних досліджень в Україні.

Ще один важливий проект, що його Наталія Паніна здійснювала (разом із Євгеном Головахою — чоловіком з університетських років і співавтором багатьох праць), — "Українське суспільство". Це щорічний моніторинг тен­денцій розвитку українського суспільства за єдиною системою показників (близько 170 ознак), започаткований 1-994 року. Цей моніторинг давно є предметом моєї білої заздрості. Адже ми (Київський міжнародний інститут соціології) проводимо дослідження від 1991 року, щодо низки показників маємо 15-літню динаміку і, перебуваючи в дуже вигідних для такого роду роботи умовах, досі не видали жодної книжки, яка б узагальнювала вимірю­вані тенденції. Наскільки я знаю, реалізація цього проекту багато в чому ста­ла можливою завдяки скрупульозності, наполегливості й працездатності Паніної. Можливо, отримані дані мають певні вади (мені, приміром, хо­тілося б, щоб вибірка була випадковою, а не квотною), але цей проект є унікальним для України. У чомусь він виконує ту саму функцію, що й За­гальне соціальне дослідження (General Social Survey) у США, тобто допов­нює державну статистику суб'єктивними показниками. Чимало наших клієнтів добре обізнані з даними цього дослідження й використовують його як основне джерело для загального опису процесів в Україні (а нам замовля­ють уже конкретне дослідження з вузької теми. яка цікавить цього дослідни­ка). Його результати використовують не лише соціологи, а й журналісти, політики, економісти (я кажу лише про тих людей, від кого особисто чув це, починаючи зі студентів і аж до радників Президента України). Я впевнений, що Євген Головаха і керівництво Інституту соціології НАНУ не дадуть "упасти" цьому проекту.

У Наталії Паніної було безліч напрямів діяльності та ідей. Наприклад, у процесі обговорення відмінностей у рейтингах різних центрів Наталія ви­словила гіпотезу, згідно з якою на розбіжність результатів можуть впливати також відмінності в історії формування тих чи тих опитувальних мереж. Зрозуміло, що попри прагнення соціологів усунути вплив інтерв'юера на відповіді респондентів уникнути його цілком вдається далеко не завжди, політичні орієнтації інтерв'юерів можуть справляти певний вплив на від­повіді респондентів (або на вибір інтерв'юером респондентів у перебігу опи­тування). Відтак історія (спосіб) формування опитувальних мереж може зумовлювати розбіжності в розподілі політичних орієнтацій. Цілком мож­ливо, що частина розбіжностей у даних різних центрів могла пояснюватися саме цим чинником, тож ця гіпотеза є вельми цікавою. Ми мали намір пе­ревірити її ще під час третього туру президентських виборів (на жаль, наші партнери відмовилися). Цю гіпотезу обов'язково треба перевірити, величи­ну зсувів потрібно принаймні приблизно оцінити, інакше ми не матимемо впевненості в результатах будь-яких політичних досліджень.

Під час однієї із зустрічей, пов'язаних зі спробою створення клубу про­фесійних соціологів, обговорювалося питання щодо підготовки книжки із сучасної історії соціології в Україні (від кінця 1960-х років і до наших днів). Вихідна ідея полягала в тому, щоб брати інтерв'ю у "батьків" вітчизняної соціології — В.Чорноволенка, В.Оссовського, потім у представників на­ступного покоління, це робив Г.Батигін у Росії.

Утім, реалізація цієї ідеї зазнала фіаско (мабуть, через відсутність у нас ентузіаста, подібного до Батигіна). І тут Наталія запропонувала напрочуд дотепну ідею, яка б компенсувала відсутність українського Батигіна. Ідея полягала в тому, щоб збирати представників одного покоління — 5-6 осіб — разом і проводити щось середнє між фокус-групою і засіданням клубу "Білий папуга", на якому розповідали анекдоти. Ця ідея видається вельми плідною. По-перше, це буде цікавіше для учасників, по-друге, спогади одно­го пробуджують спогади іншого, учасники ніби стимулюють один одного, по-третє, повідомлювані факти верифікуються інформацією від інших учасників обговорення. Зрештою, за таких умов на думку частіше спадають веселі епізоди історії становлення соціології, тож написана на підставі таких засідань книжка буде цікавішою читачеві. На жаль, ми й досі не реалізували цієї ідеї, але це, гадаю, доволі оригінальний і дотепний спосіб вивчення історії соціології в Україні.

Наталія Паніна вперше в Україні застосовувала шкалу Богардуса для вивчення міжетнічних відносин. Я послуговувався Її формулюванням шка­ли Богардуса, і ми (КМІС) уже багато років здійснюємо моніторинг стану міжетнічних відносин, порівнюючи наші дані із результатами Паніної. Хоча ієрархія етнічних груп і динаміка збігаються, самі значення індексів со­ціальної дистанції в наших дослідженнях і в дослідженнях Паніної різнять­ся, вони дещо зміщені одна щодо одної. Ми вже неодноразово планували зустрітися з Наталкою й обговорити причину цих відмінностей, але в жит­тєвій суєті все ніяк не могли зібратися. І тепер уже не зберемося...

За останній час пішли з життя соціологи, яким не виповнилося й 60 років, дехто був значно молодшим. Неперевершеному російському соціологові  Геннадію Батигіну було 52, а деканові факультету соціології Вищої школи економіки, відомому методологу Олександру Криштановському щойно минуло 50. І от тепер Наталія Паніна. Це моє покоління соціологів. І я знаю, по кому подзвін.

Що нам залишається? Допомагати один одному або, принаймні, не зава­жати? Бути толерантнішими одне до одного? Чи поєднується це з бороть­бою із непрофесіоналізмом? Принаймні, у Наталії це виходило. Відокреми­ти головне від неголовного і поквапитися встигнути зробити те, що ми вміємо робити ліпше за інших? Напевно, хоча ми живемо не лише для робо­ти, а й заради близьких, заради себе, врешті-решт.

Дуже сумно, що немає Наталії Паніної. Я вважаю, що наша професійна соціологічна спільнота неодмінно має підтримати ті напрями, якими займа­лася Наталія, і реалізувати ті ідеї, що зафіксовані в її текстах або були ви­словлені співробітникам і колегам. І не тільки на спомин про Наталію, а й для підтримки та розвитку нашої науки і нашої професійної спільноти.

Володимир Паніотто