Пресреліз підготовлений Заступником директора КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 6-20 липня 2022 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 2000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали закордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищувала 2,4% для показників, близьких до 50%, 2,1% для показників, близьких до 25%, 1,5% - для показників, близьких до 10%, 1,1% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Зокрема, якщо ще в травні серед всіх опитаних нами респондентів 2.5-4% проживали на окупованих після 24 лютого територіях (і це відповідало відсотку тих, хто там проживає, бо генерація номерів телефонів була випадковою), то зараз через вимкнення окупантами телефонного зв’язку нам вдалося опитати менше респондентів, що проживають в окупованих населених пунктах, зокрема їх кількість складає 0.2%. Важливо зазначити, що хоча погляди респондентів, які проживали в окупації, дещо відрізнялися, але при цьому загальні тенденції були досить подібні. Тобто неможливість зараз опитати таких респондентів істотно не впливає на якість результатів. Є й інші фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу» (див. Додаток 2).

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

КМІС регулярно ставить запитання щодо ставлення до Сталіна у формулюванні «Як Ви особисто в цілому ставитесь до Сталіна?». Респондент міг обрати одну з відповідей: «з захопленням», «з повагою», «з симпатією», «байдуже», «з неприязню, роздратуванням», «зі страхом», «з огидою, ненавистю». Перші три опції фактично відповідають позитивному ставленню до Сталіна, останні три – негативному.

Ще навіть до Революції Гідності меншість населення (23%) мала позитивне ставлення до Сталіна. Хоча водночас негативне ставлення ще не домінувало (37%). До 2021 року ситуація істотно не змінювалася, хоча загальний тренд був скоріше у сторону зниження частики тих, хто позитивно ставиться до Сталіна.

Зараз же, після повномасштабного вторгнення, громадська думка населення кристалізувалася: тепер більшість українців – 64% – мають негативне ставлення до Сталіна і лише 5% – позитивне (ще 23% байдуже ставляться до нього).

Графік 1. Як Ви особисто в цілому ставитеся до Сталіна?

У контексті повномасштабного вторгнення росії симптоматично порівнювати динаміку ставлення до Сталіна серед населення України і росії (за даними Левада-центру) за останні 10 років. Якщо 10 років року в Україні і росії приблизно однакова частка населення позитивно ставилися до Сталіна, то далі в Україні загалом ставало менше симпатиків радянського диктатора, а в росії, навпаки, стрімко зростала прихильність до нього і зараз більшість населення мають позитивне ставлення. У росії між 2012 і 2019 роками частка тих, хто позитивно сприймає Сталіна, зросла з 28% до 59% (і зараз, скоріше за все, показники не нижчі).

Графік 2. Порівняння позитивного ставлення до Сталіна в Україні і росії

* Дані за 2022 рік недоступні, тому для ілюстративності ми зазначаємо 59+, оскільки динаміка за попередні роки свідчить, що з високою ймовірністю зараз позитивне ставлення ще вище.

На графіку 3 дані наведені в регіональному вимірі[1]. З одного боку, ми бачимо консенсус, що у всіх регіонах абсолютна меншість прихильно ставляться до Сталіна (від 3% на Заході до 12% на Сході). Крім цього, у всіх регіонах частка тих, хто негативно ставиться до Сталіна, значно переважає тих, хто ставиться до нього позитивно. Порівняно з 2021 роком у всіх регіонах є значний ріст негативного ставлення до Сталіна (і зниження – позитивного). Торік на Півдні і Сході частка тих, хто мали позитивне і негативне ставлення, була практично однаковою. Зараз же домінує саме негативне ставлення.

Водночас, з іншого боку, є все-таки регіональні особливості сприйняття. Якщо на Заході і в Центрі впевнена більшість негативно ставляться до Сталіна, то на Півдні - трохи більше половини (55%) (позитивно – лише 6%). На Сході ж негативне ставлення – 45% (ще 35% мають байдуже ставлення, а позитивне – 12%).

Графік 3. Ставлення до Сталіна у регіональному вимірі

На графіку 4 дані наведені серед лінгво-етнічних категорій населення. Хоча серед російськомовних жителів України ставлення до Сталіна дещо краще, але фактично серед усіх категорій переважає саме негативне (навіть серед російськомовних росіян 50% мають негативне ставлення і лише 21% – позитивне).

Графік 4. Ставлення до Сталіна у розрізі лінгво-етнічних категорій

Серед усіх вікових категорій більшість негативно ставляться до Сталіна. Хоча серед українців 60+ років дещо більше тих, хто ставиться позитивно (8-9% проти 3-5% серед більш молодших респондентів), але навіть серед них більше 60% негативно ставляться до радянського диктатора.

Графік 5. Ставлення до Сталіна у розрізі вікових категорій

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Ставлення до Сталіна – це ще один яскравий ціннісний маркер, який демонструє різницю (прірву) між українцями і росіянами.

Насправді, навіть коли 10 років тому ставлення до Сталіна не було рельєфним, він зазнавав однозначного осуду в українському суспільстві. Наприклад, в одному з опитувань перед Революцією Гідності (яке охоплювало і Крим, і весь Донбас) більше 80% респондентів вважали, що сталінські репресії 1930-х років нічим виправдати не можна було. Лише близько 5% готові були виправдати їх «потребою індустріалізації та подолання відсталості». Тобто теза про «ефективного менеджера» в Україні не працювала і не витісняла у суспільній свідомості всі ті злочини радянського диктатора. Водночас ця теза успішно працювала (і досі працює) в росії, де позитивне ставлення до Сталіна зросло просто карколомно. Українське суспільство реагувало як нормальне здорове суспільство на все більше інформації щодо сталінських злочинів (може, трохи повільно, ніж хотілося б, але все-таки динаміка була позитивна). Натомість російське суспільство виявилося дуже хворим і реагувало відповідним чином.

Не можна також не звернути увагу на важливий момент, що якщо більшість росіян позитивно ставляться до Сталіна, це ще один доказ морального падіння «простих росіян». Ґрунт таких «шанувальників» Сталіна є плодючим для схвалення терору російською державою проти свого сусіда і розвитком людожерства самих «простих росіян».

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

Як Ви особисто в цілому ставитеся до Сталіна?

(% серед усіх респондентів)

Як Ви особисто в цілому ставитеся до Сталіна?

(% серед усіх респондентів)

Додаток 2. Методичні коментарі щодо репрезентативності телефонних опитувань, проведених під час війни

Навіть до повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року існував ряд факторів, які негативно впливали на репрезентативність опитувань (наприклад, відсутність перепису понад 20 років). Повномасштабна війна, зрозуміло, значною мірою впливає на репрезентативність і ускладнює роботу соціологів, але не унеможливлює її. Доступ до надійних даних про стан настроїв у суспільстві лишається актуальним як для самих українців, так і для наших закордонних партнерів (які, як показали події останніх 5 місяців, часто недооцінювали і не розуміли Україну та українців).

Водночас для збереження об’єктивності потрібно розуміти, які обмеження війна накладає на проведення соціологічних опитувань. У першу чергу ми звертаємо увагу на масштабні переміщення населення. На початку липня представники ЄС оцінювали, що зараз у цих країнах перебувають 3.2-3.7 млн українців – дорослих і дітей. Немає точних даних щодо того, скільки серед них дорослих громадян, але, скоріше за все, мова йде про близько половини. Крім цього, частина українців виїхали в інші країни, крім ЄС. Зокрема, значну частину українців насильно вивезли в росію і Білорусь (за деякими оцінками близько 1 млн). Серед близько 30 млн дорослих громадян (оцінки на момент повномасштабного вторгнення) можна приблизно оцінювати, що близько 10% виїхали закордон, а методом телефонних інтерв’ю неможливо забезпечити надійне опитування цих громадян. Ще більше громадян стали внутрішньо переміщеними особами, але вони значно меншою мірою впливають на якість телефонних опитувань, оскільки практично всі ці громадяни мають мобільні телефони і досяжні для участі в опитуванні (фактично 14% респондентів цього опитування – це ВПО).

Інша важлива проблема – досяжність для опитування населення територій, які були окуповані після 24 лютого 2022 року, через ведення інтенсивних воєнних дій або через перебої з телефонним зв’язком. Зараз зв’язок практично відсутній. У травні 2.5-4% респондентів проживали на цих територіях, зараз у вибірці жителів цих територій – 0.2%. Але потрібно враховувати, що значна частина населення продовжує виїжджати з цих територій, тому, скоріше за все, не більше 1.5-2.5% серед загалом дорослого населення України недоступні через проблеми із зв’язком.

На нашу думку, більш істотний вплив на репрезентативність можуть мати або взагалі нижча готовність брати участь в опитуваннях громадян з «проросійськими» настроями, або нещирість тих, хто все-таки взяв участь в опитуванні (враховуючи очевидні факти та панівні думки в медіа щодо російського вторгнення, частина громадян «публічно» не захочуть говорити те, що насправді думають). Якщо говорити про загалом готовність респондентів брати участь в опитуванні, то в останніх опитуваннях ми бачимо або такі ж показники, або дещо нижчі (хоча потрібно мати на увазі, що нижча готовність до участі «проросійськи» налаштованих громадян може компенсуватися вищою готовністю до участі «проукраїнськи» налаштованих громадян).

Ми провели у травні невеликий методичний експеримент, який показує, що громадяни, які зараз беруть участь в опитуваннях за демографічними характеристиками та змістовними настроями близькі до тих, які брали участь в опитуваннях до 24 лютого 2022 року. Попередньо ми бачимо деяке зміщення в сторону «проукраїнськи» налаштованих громадян, що позначається на до 4-6% відхиленнях для окремих запитань (у сторону більш частого обирання відповідей, що відповідають «проукраїнській» інтерпретації подій). Це, на нашу думку, у нинішніх умовах є досить оптимістичним показником. Утім, цей експеримент не дає відповіді, наскільки зараз щирі у своїх відповідях респонденти.

Враховуючи наші власні спостереження і досвід проведення опитувань за багато років, ми все-таки зберігаємо оптимізм, що здебільшого респонденти щиро відповідають на запитання. Наприклад, експеримент із «задуманим знайомим» показує невелику різницю із прямим запитанням. Крім цього, ми припускаємо, що демографічні категорії громадян, які виїхали закордон і недосяжні для телефонного опитування, щонайменше зараз не відрізняються дуже істотно за рядом змістовних настроїв від аналогічних демографічних категорій громадян, які залишилися в Україні.

У підсумку, на нашу думку, ми маємо говорити про деяке зниження репрезентативності та зростання похибки (крім зазначеної раніше формальної похибки додається певне систематичне відхилення через розглянуті вище фактори), але при цьому отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.