Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 16-22 травня 2024 року і 20-25 червня 2024 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів два окремих власних всеукраїнських опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав запитання про сприйняття українцями безпекових угод. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1067 респондентів протягом 16-22 травня і 1007 респондентів протягом 20-25 червня. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас у кожній вибірці близько 2% – це українців, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%, 3,5% для показників, близьких до 25%, 2,5% - для показників, близьких до 10%, 1,8% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

Попри строкату картину викликів, які стоять перед Україною у різних сферах, для українців найбільш фундаментальним питанням є забезпечення довгострокової безпеки. Якщо до 2014 року переважна більшість українців бачили Україну нейтральною, позаблоковою державою, то після 2014 року істотно зросла підтримка вступу до НАТО, а після 2022 року узагалі ідея вступу до НАТО стала національною мрією. У листопаді 2023 року (опитування для NDI) 89% українців відповіли, що хотіли би, щоб Україна стала членом НАТО. У цьому ж опитуванні 78% українців сказали, що відмова від вступу до НАТО є неприйнятною для них (зокрема, для 56% відмова від вступу до НАТО є категорично неприйнятною)[1].

Навіть більше, якщо просити українців визначитися, що є більш важливим для них – вступ до ЄС чи вступ до НАТО – то 54% обирають саме членство в НАТО (проти 24%, які обрали членство в ЄС) (жовтень 2023 року)[2]. При цьому навіть членство в ЄС сприймається крізь призму можливостей безпеки. Для 59% українців членство України в Європейському Союзі має найбільше значення для «забезпечення довгострокової безпеки» (і ця відповідь була найбільш популярна).

Водночас є прагматичне розуміння перешкод на шляху України до НАТО. Від початку вторгнення обговорювалися, а з кінця 2023 року переведені в практичну площину укладання Україною двосторонніх безпекових угод з нашими партнерами. У травні 2022 року і у травні 2023 року КМІС ставив запитання, чи прийнятно замість вступу до НАТО спиратися на безпекові угоди, чи лише членство в НАТО зможе гарантувати безпеку України. Якщо в травні 2022 року був відносний паритет (39% наполягали на членстві в НАТО, а 42% згодні були на безпекові угоди), то в травні 2023 року вже 58% наполягали на членстві в НАТО, а 29% згодні були на безпекові угоди[3].

У травні-червні 2024 року ми вирішили ще раз дослідити це питання. Проте було зрозуміло, що в «очному протистоянні» НАТО «виграє» у безпекових угод. Водночас очевидним є відкладання вступу до НАТО на майбутнє і Україна наразі може покладалися лише на такі безпекові угоди. Тому ми в травні 2024 року поставили запитання, наскільки безпекові угоди здатні допомоги ефективно протистояти ворогу, а в червні 2024 року ставили запитання, наскільки ці угоди є корисними для обороноздатності України.

Переважна більшість українців – 65% – вважають, що безпекові угоди є корисними для зміцнення обороноздатності України. Водночас важливо врахувати, що з них вважають дуже корисними – 18%, а решта 47% вважають скоріше корисними (тобто у більшості ставлення стримано-обережне).

При цьому 27% українців стверджують, що ці угоди або не мають впливу на обороноздатність, або взагалі є некорисними.

Графік 1. У цьому році Україна підписала вже декілька безпекових угод та веде перемовини з іншими країнами. Як Ви вважаєте, наскільки корисні чи ні ці угоди для зміцнення обороноздатності України? (червень 2024 року)

У всіх регіонах України більшість населення (від 59% на Сході до 68% на Заході) вважають безпекові угоди корисними для зміцнення обороноздатності. Не більше чверті населення кожного регіону мають скептичне ставлення до безпекових угод.

Графік 2. Наскільки корисними є безпекові угоди для зміцнення обороноздатності України у розрізі регіону проживання

Корисність не є тотожною достатності, тобто окремі види допомогу від країн-друзів безумовно можуть сприйматися як важливі елементи оборони, але при цьому вважатися, наприклад, недостатніми для відсічі ворогу.

Як можна бачити на графіку нижче, 13% українців вважають, що безпекові угоди дозволять отримати все необхідне для визволення всіх територій і відсічі російській агресії в майбутньому. Ще 27% вважають, що ці угоди дозволять щонайменше стримувати ворога на нинішній лінії фронту і, можливо, визволити окремі території. Тобто загалом на думку 40% безпекові угоди здатні щонайменше стримувати ворога.

Водночас 51% українців вважають, що Україна отримає недостатню підтримку для ефективної протидії Росії.

Графік 3. У цьому році Україна підписала вже декілька безпекових угод та веде перемовини з іншими країнами. А яке у Вас складається враження щодо цих угод?

У всіх регіонах України досить вираженим є наявність побоювань щодо безпекових угод, наскільки вони допоможуть ефективно протистояти агресору.

Графік 4. Наскільки безпекові угоди допоможуть Україні ефективно протистояти агресору у розрізі регіону проживання

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

У нинішній ситуації неможливість швидкого членства України в НАТО є, на жаль, об’єктивною ситуацією, причому не з вини України (і тим більше не з вини українців). Справедливо з цього приводу висловлюється М. Бєлєсков (головний консультант відділу воєнної політики Національного інституту стратегічних досліджень, старший аналітик БФ «Повернись живим»), аналізуючи угоду України із США: «На жаль Україна в тій ситуації коли приймає формати взаємодії, прийнятні нашим партнерам. І тому доволі загальні формулювання угоди, яка не є союзництвом, та не ратифікується. Це не наша провина і не провина того, хто на Банковій тут і зараз. Міжнародні відносини на жаль і далі більше про обрахунок ризиків і ціни тих чи інших кроків, а також про максимальну свободу маневру, а не про благодійність як би нам хотілося. Тому маємо чесно казати, що угода із США (як і інші угоди подібні) можуть як перетворитися в більш детальну версію Будапештського меморандуму так і в один із інструментів, який може змінити ситуацію на краще. Питання наповнення».

Зі свого боку ми звертаємо увагу на важливість суб’єктивної сторони – сприйняття українцями угод та їх здатність забезпечити довгострокову безпеку. Оскільки фундаментальним є запит на безпеку, важливо, щоб самі українці вірили, що параметри домовленостей України із партнерами (нинішні та майбутні) дійсно створюють умови, коли можна почувати у себе у принаймні відносній безпеці. Наразі ж серед українців є чималі сумніви.

В умовах неможливості зараз членства в НАТО Україна може лише покладатися на безпекові угоди. Важко критикувати українців за обережність та сумніви. Українці пам’ятають сумнозвісний Будапештський меморандум, недостатньо своєчасну та в недостатній номенклатурі допомогу після повномасштабного вторгнення, залежність допомоги України від внутрішньої політики країн-партнерів.

Проте навіть у таких умовах є обставини, коли довіра до безпекових угод зросте до більш прийнятного рівня. І це насамперед залежить від наших друзів, наскільки вони готові дійсно дотримуватися амбітних і потужних обіцянок у підписаних угодах. Якщо українці побачать безперебійний потік озброєння в достатній кількості, будуть бачити, що допомога не залежить від примх внутрішньої політики, і зрештою «відчують» наслідки (наприклад, припинення системних обстрілів прифронтових міст) – тоді українці зможуть подолати свої страхи і переживання щодо безпекових угод.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

У цьому році Україна підписала вже декілька безпекових угод та веде перемовини з іншими країнами. А яке у Вас складається враження щодо цих угод?

У цьому році Україна підписала вже декілька безпекових угод та веде перемовини з іншими країнами. Як Ви вважаєте, наскільки корисні чи ні ці угоди для зміцнення обороноздатності України?