Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 20 вересня-3 жовтня 2024 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав власне моніторингове запитання про готовність до територіальних поступок. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 2004 респонденти. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 2,9% для показників, близьких до 50%, 2,5% для показників, близьких до 25%, 1,7% - для показників, близьких до 10%, 1,3% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

З травня 2022 року КМІС у своїх власних опитуваннях регулярно ставить запитання щодо готовності населення до територіальних поступок для якнайшвидшого досягнення миру та збереження незалежності. До нинішнього опитування востаннє КМІС ставив це запитання в травні 2024 року. Між травнем і початком жовтня 2024 року відбувся ряд подій, які могли мати істотний вплив на думки і погляди українців: просування російських військ на Донбасі (хоча повільне та з великими втратами серед окупантів), Курська операція, виборча кампанія в США, не завжди сприятлива позиція Західних союзників з окремих важливих питань для України (наприклад, дозвіл за використання далекобійної зброї на території Росії) тощо.

Як і в нашій попередній публікації, одразу звертаємо увагу на наступні методичні аспекти. Так, формулювання запитання звучить «З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з росією Ви згодні в більшій мірі?», а респондента просили обрати одне з двох таких тверджень (при цьому різним респондентам твердження зачитувалися в різному порядку для зниження ефекту порядку):

• «Для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій»
• «За жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше і будуть загрози збереженню незалежності»

Ми окремо підкреслюємо, що перше твердження не містить в собі уточнення, які саме території можуть бути предметом поступок. Також мова не йде про офіційне визнання належності певних територій до Росії (наприклад, частина людей готові відкласти визволення окремих територій на майбутнє у більш слушний для цього час, але наразі не визнавали офіційної належності до Росії). Також у жодному випадку перше твердження не є тотожним «миру на будь-яких умовах» чи тим більше готовності до капітуляції. Зазначене твердження вимірює, наскільки в цілому українці готові обговорювати можливі параметри миру в контексті питання контролю територій. (Проте водночас оскільки реальність є складнішою, у другій частині пресрелізу представлені експериментальні дані, які краще проливають світло на ставлення українців до параметрів миру.)

На графіку 1 наведені відповіді респондентів. У період з травня 2022 року до травня 2023 року ситуація була відносно стабільною: близько 8-10% респондентів були готовими на територіальні поступки, а абсолютна більшість – 82-87% – стабільно виступали проти жодних поступок. Після травня 2023 року простежується поступове зростання частки тих, хто готовий до територіальних поступок. Так, до кінця 2023 року готовність до поступок зросла до 19%, у лютому 2024 року – до 26%, у травні 2024 року – до 32%. Між травнем і початком жовтня 2024 року ситуація фактично не змінилася – наразі 32% готові до територіальних поступок.

Частка тих, хто виступає проти жодних територіальних поступок, відповідно, знижувалася до травня 2024 року і сягнула 55%. Станом на початок жовтня 2024 року попри всі складні обставини більшість українців – 58% – виступали проти жодних територіальних поступок (поточний показник у межах статистичної похибки порівняно із травнем, тобто формально змін не було).

Графік 1. З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з росією Ви згодні в більшій мірі?

На графіку нижче дані наведені в розрізі регіону проживання респондентів[1]. Варто звернути увагу на динаміку з травня 2024 року. Ситуація фактично не змінилася на Заході і в Центрі (де настрої майже ідентичні загальноукраїнським – 59-60% категорично проти жодних поступок, а 31-32% готові до певних поступок).

На Півдні України стало трохи більше тих, хто категорично проти жодних поступок (з 46% до 56%, переважно за рахунок меншої частки тих, хто не визначився із своїми думками). Водночас частка тих, хто загалом готовий до певних поступок, не змінилася (36% у травні і 33% зараз).

На Сході з огляду на відносно невелику кількість респондентів формально різниця в межах похибки, хоча на рівні тенденції можна говорити про зростання частки тих, хто загалом готовий до певних поступок (з 33% до 40%). Водночас на Сході 50% респондентів попри все категорично проти територіальних поступок.

Графік 2. Готовність до територіальних поступок у регіональному вимірі

Раніше КМІС публікував дані цього ж опитування щодо того, як українці сприймають запас міцності Росії (Росія має умовно «безмежний» запас ресурсів для терору України чи Росія поступово вичерпує їх) та скільки самі готові терпіти війну[2]. Як можна бачити на графіку нижче, ті, хто вірить у «безмежний» запас ресурсів Росії більшою мірою готові до територіальних поступок – 48% проти 44%, які все одно категорично проти. На противагу цьому серед тих, хто вважає, що Росія все-таки вичерпує ресурси, лише 18% готові до територіальних поступок, а 72% виступають категорично проти жодних поступок.

У випадку особистої готовності терпіти війну чим довший період називають респонденти, тим менше серед них тих, хто готовий до територіальних поступок. Так, якщо серед тих, хто готовий терпіти війну декілька місяців-пів року, 59% готові до територіальних поступок, то серед тих, хто готовий терпіти 1 рік – 43%, а серед тих, хто готовий терпіти стільки, скільки буде потрібно – 21%. Водночас з 34% до 69% зростає частка тих, хто категорично проти жодних поступок.

Графік 3. Готовність до територіальних поступок у розрізі сприйняття запасу міцності Росії та особистої готовності терпіти війну

Інші важливі виміри, які впливають на готовність територіальних поступок – внутрішня консолідація суспільства та відчуття підтримки від Західних партнерів. Ми раніше публікували дані щодо того, якою, на думку українців, є політика Заходу щодо України (Захід хоче справедливого миру для України чи Захід тисне на Україну для несправедливих поступок)[3], і щодо довіри Президенту[4].

Найвища готовність до поступок – серед тих, хто і не довіряють Президенту, і вважають, що Захід хоче несправедливого миру від України (56% готові до поступок, 38% категорично проти). Якщо ж у респондента «мішані» погляди (не довіряють Президенту, але вірять у підтримку Заходу, або навпаки), то готовність до поступок уже стає нижчою і більше половини виступають категорично проти поступок. Водночас найменше готові до поступок ті, хто зберігають і довіру Президенту, і довіру Заходу. Серед них 69% категорично проти поступок (проти 24%, які готові до територіальних поступок).

Графік 4. Готовність до територіальних поступок у розрізі довіри Президенту В. Зеленському та сприйняття політики Заходу щодо України

У нашому моніторинговому запитанні ми досліджуємо в цілому готовність до певних поступок, без конкретизації територій, які можуть бути предметом болючого компромісу. Насправді, для абсолютної більшості українців жодний клаптик української землі не може бути легітимно визнаний частиною Росії. Наприклад, улітку 2024 КМІС на замовлення Представництва Президента України в АР Крим та Фонду “Партнерство за сильну Україну” провів дослідження «Когнітивна деокупація Криму»[5]. Серед важливих результатів – 94% українців відкидають твердження, що Крим нібито має винятково російське минуле, а 90% вважають, що Крим має бути повернутий до складу України (і лише 12% вважають, що Крим втрачено назавжди). 

У червні 2024 року ми досліджували питання можливих поступок під кутом зору «пакетних» домовленостей, і результати показали, що є, по-перше, диференційоване ставлення до різних територій, а, по-друге, більший вплив має фактор безпекових гарантій[6]. У цьому ж опитуванні (проведеному у вересні-жовтні 2024 року) ми вирішили підійти до цього питання трохи інакше (щоб з урахуванням попередніх результатів про «пакетні» домовленості бачити ширшу картину). Так, для початку ми поставили запитання «Уявіть, будь ласка, для досягнення миру буде наступна вимога. Україна офіційно цього не визнає, але …» і далі респонденту випадковим чином пропонувалася така територіальна поступка:

• «Росія зберігає контроль над усіма зараз окупованими територіями»
• «Росія встановлює контроль над усіма територіями Донецької і Луганської областей»
• «Росія зберігає контроль над Кримом»

У запитанні, як можна бачити, не було жодних додаткових параметрів можливих домовленостей (як, наприклад, певні безпекові гарантії), тобто формально ми запитували лише про територіальний аспект. Проте частина респондентів, можливо, в контексті спожитої в медіа інформації могли розуміти це дещо ширше (наприклад, сподіватися, що такий компроміс буде супроводжений певними позитивними наслідками для України).

Шкала для відповідей: «я легко погоджуюся на цей варіант», «це буде важкий варіант, але загалом прийнятний» чи «цей варіант зовсім неприйнятний». Перші два варіанти вказують на загалом готовність до поступки, хоча і показують різний ступінь цієї готовності (і, відповідно, важливості поступки для респондента). Причому важливо, що другий варіант («це буде важкий варіант, але загалом прийнятний») – це більш соціально прийнятна форма висловити свою згоду з певним непростим компромісом.

Отже, насамперед ми підкреслюємо, що лише для 4-7% українців зазначені територіальні поступки є такими, які легко прийняти. Це варто трактувати як свідчення нелегітимності окупації будь-якої частини України для абсолютної більшості населення.

Водночас є частина українців, для яких такі поступки є важкими, але загалом прийнятними. Причому ми бачимо диференційоване ставлення залежно від території. З одного боку, у випадку всіх нині окупованих територій загалом 30% готові до того, що Росія продовжить де-факто контролювати їх, проте 64% виступають категорично проти цього. Водночас, з іншого боку, у випадку Донбасу і Криму загалом 46% готові прийняти таку поступку. Категорично проти – 50% у випадку Донбасу і 51% у випадку Криму.

Графік 5. Готовність прийняти територіальну поступку для завершення війни (без додаткових параметрів, як-от безпекові гарантії)

На графіку нижче дані наведені в регіональному вимірі. У всіх регіонах абсолютна меншість стверджують, що для них певна поступка є легкою. Водночас можна говорити про загалом подібні погляди на Заході, в Центрі і на Півдні (хоча і з певними акцентами). Зокрема, у цих регіонах більшість категорично проти збереження де-факто російського контролю над усіма окупованими територіями.

При цьому дещо вирізняється Схід, де також меншість легко згодяться на зазначені поступки. Проте загалом готовність до поступок – вища. Зокрема, більшість готові без ентузіазму, але прийняти російський де-факто контроль над усіма зараз окупованими територіями.

Графік 6. Готовність прийняти територіальну поступку для завершення війни у регіональному вимірі

Графік нижче є ілюстрацією, що у випадку складних питань ми не можемо орієнтуватися винятково на одне запитання, а повинні усвідомлювати всі складності. Так, на початку пресрелізу ми наводили результати нашого моніторингового запитання про загалом готовність до територіальних поступок. На графіку нижче готовність до конкретних територіальних поступок наводиться у розрізі тих, хто перед цим був «категорично проти жодних поступок», і тих, хто в цілому був готовий прийняти певні поступки.

Як можна бачити, для лише 14% серед тих, хто загалом готовий до певних поступок, це буде легким рішенням. І хоча більшість дійсно готові прийняти усі розглянуті варіанти, проте переважно для цих респондентів це є важким рішенням. При цьому серед тих, хто загалом готовий до поступок, третина проти визнання де-факто контролю Росії над усіма зараз окупованими територіями (тобто цей варіант вони відкидають). Для чверті неприйнятними буде де-факто контроль над Донбасом і Кримом.

У свою чергу, серед тих, хто категорично проти жодних поступок, 15% готові прийняти де-факто контроль Росії над усіма окупованими територіями, а 27% – над Донбасом, 31% – над Кримом.

Графік 7. Готовність прийняти територіальну поступку для завершення війни залежно від загалом готовності до територіальних поступок

Для респондентів, яким «категорично неприйнятно» або які «не визначилися» із своєю думкою щодо територіальної поступки (наприклад, щодо де-факто контролю Росії над усіма зараз окупованими територіями), ставилося додаткове запитання: «А якби при цьому Україна взамін за ці територіальні поступки отримала членство в НАТО та дійсно надійні гарантії безпеки?». Шкала була такою самою (від легко приймуть до все одно категорично неприйнятна поступка).

На графіку нижче наведені зведені відповіді на обидва запитання. Так, у випадку де-факто контролю Росії над усіма окупованими територіями до додачу до 30% тих, хто і без гарантій безпеки готовий це прийняти, ще 21% готові прийняти таку поступу в обмін на членство в НАТО. Категорично проти навіть за умови членства в НАТО – 42%.

У випадку і Донбасу, і Криму до 46% тих, хто вже готовий прийняти де-факто контроль Росії, додаються 19% тих, хто готові це зробити в обмін на надійні гарантії безпеки. Категорично проти навіть із членством в НАТО – 30%.

Графік 8. Готовність прийняти територіальну поступку для завершення війни за умови отримання членства в НАТО / гарантій безпеки

Нижче на графіку дані наведені в регіональному вимірі. Майже всюди більше половини респондентів готові прийняти (хоч і без ентузіазму) певну поступку, якщо Україні буде надано членство в НАТО. Лише на Заході у випадку де-факто визнання контролю Росії над усіма окупованими територіями однакова кількість готові прийняти таку поступу в обмін на НАТО і категорично проти цього.

Графік 9. Готовність прийняти територіальну поступку для завершення війни за умови отримання членства в НАТО / гарантій безпеки у регіональному вимірі

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Наразі Україна перебуває у дуже непростій ситуації: крім просування російських окупантів (хоч і повільного та з великими втратами) на Донбасі, на міжнародній арені ситуація турбулентна та невизначена, особливо після виборів у США.

Враховуючи невизначеність розвитку ситуації, особливо у відносинах із Західними союзниками, важливо, щоб військово-політичне керівництво України мало підтримку громадськості у непростих (і наразі таких, про які, вочевидь, неможливо розказати в деталях громадськості) дипломатичних маневрах та рішеннях. І ми дійсно бачимо, що українці, з одного боку, категорично відкидають формулу «мир на будь-яких умовах». «Будь-який» мир не потрібен і не буде схвалений українцями. З іншого боку, українці зберігають гнучкість і простір для маневру для ухвалення можливо непростих, але найкращих у цій ситуації рішеннях для майбутнього країни. Ми бачимо, що окупація будь-якої частини території є нелегітимною в очах українців, проте зараз значною мірою пріоритетом є гарантії безпеки. Тобто українці ані тиснуть на владу для досягнення «будь-якого миру», ані створюють категорично визначені нереалістичні рамки. Військово-політичне керівництво має простір для дій і ми маємо підтримувати його та сподіватися на кращий розвиток подій.

Ми як соціологи та представники КМІС усвідомлюємо, що лише вище військово-політичне керівництво України володіє всією інформацією про ситуацію в країні та у міжнародних відносинах із партнерами. Нам прикро бачити, як навіть шановані представники громадськості (журналісти, громадські активісти, волонтери, експерти тощо), не володіючи всією інформацією, використовують свою репутацію та довіру людей та популістськи спекулюють у складних питаннях «як правильно вести воєнні дії», «як правильно організовувати Сили оборони», «як правильно вести міжнародну дипломатію» тощо. Хоча це, можливо, і важко визнати декому, але значна частина наших публічних осіб мають дуже вузькоспеціалізовану експертизу і не можуть бути експертами з багатьох інших питань.

Ми всі зараз повинні демонструвати єднання та зберігати взаємодовіру. Не всі питання підлягають публічним обговоренням. Приклад Курської операції показує, що багато процесів не можуть бути предметом публічних обговорень, оскільки тоді жодної ефективності не буде. Це стосується як планування і проведення воєнних операцій, так і делікатних питань міжнародної політики. Тому замість критичних коментарів та емоційних обурень у соціальних медіа треба зберігати єдність і працювати на Перемогу.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з Росією Ви згодні в більшій мірі? РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ

Уявіть, будь ласка, для досягнення миру буде наступна вимога. Україна офіційно цього не визнає, але Росія…

SPLIT-SAMPLE (РЕСПОНДЕНТУ ТІЛЬКИ 1 ВАРІАНТ):

• зберігає контроль над усіма зараз окупованими територіями
• встановлює контроль над усіма територіями Донецької і Луганської областей
• зберігає контроль над Кримом

Як Ви би поставилися до неї? Використовуйте шкалу «я легко погоджуюся на цю вимогу», «це буде важка вимога, але загалом прийнятна» чи «ця вимога зовсім неприйнятна»

ЯКЩО 3-5 У ПОПЕРЕДНЬОМУ А якби при цьому Україна взамін за ці територіальні поступки отримала членство в НАТО та дійсно надійні гарантії безпеки? ЯКЩО НЕОБХІДНО, НАГАЙДЕ ПРО ЯКИЙ ВАРІАНТ ПОСТУПОК ІДЕ МОВА

.