Пресреліз підготовлений Виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 26 травня-5 червня 2023 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 984 респонденти, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали закордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищувала 3,4% для показників, близьких до 50%, 3,0% для показників, близьких до 25%, 2,1% - для показників, близьких до 10%, 1,5% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Зокрема, якщо в травні 2022 року серед всіх опитаних нами респондентів 2,5-4% проживали на окупованих після 24 лютого територіях (і це відповідало відсотку тих, хто там проживає, бо генерація номерів телефонів була випадковою), то зараз через вимкнення окупантами телефонного зв’язку до вибірки не потрапило жодного респондента, які б наразі проживали в окупованих населених пунктах (разом з цим із загалом 984 респондентів 32 респондентів до 24 лютого 2022 року проживали в населеному пункті, який зараз окупований). Важливо зазначити, що хоча погляди респондентів, які проживали в окупації, дещо відрізнялися, але при цьому загальні тенденції були досить подібні. Тобто неможливість зараз опитати таких респондентів істотно не впливає на якість результатів. Є й інші фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу» (див. Додаток 2).

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

Хоча російська влада постійно змінює бачення своїх цілей у війні проти України, проте незмінним лишається акцент на уявному «захисті російськомовного населення». Надійним аргументом для перевірки цих звинувачень є запитати самих громадян України, чи бачать вони систематичні утиски і переслідування через російську мову.

У травні 2022 року КМІС поставив запитання, чи, на думку респондентів, російськомовні громадяни зазнають систематичних утисків і переслідувань (потрібно зазначити, що і до 2014, і до 2022 року численні опитування вказували на те, що мовне питання не є суттєвою проблемою для українців). Зараз, у травні 2023 року, ми повторили це запитання.

На графіку 1 наведені відповіді респондентів. Як можна бачити, хоча за рік показник дещо знизився, але все одно абсолютна більшість українців – 84% – продовжують дотримуватися погляду, що в Україні немає проблем із використанням російської мови і російськомовні громадяни не зазнають утисків і переслідувань (у травні 2022 року показник був 93%). Лише 8% вважають, що російськомовні громадяни зазнають систематичних утисків і переслідувань (у травні 2022 року показник був 5%).

Графік 1. А з яким з цих тверджень щодо мовного питання в Україні Ви згодні більшою мірою?

На графіку нижче дані наведені в регіональному вимірі із порівнянням з травнем 2022 року. У всіх регіонах України абсолютна більшість населення, як і в 2022 році, вважають, що утисків і переслідувань російськомовного населення немає. Зокрема, серед жителів Сходу[1], 85% так вважають, а серед жителів Півдня – 81%.

Графік 2. Мовне питання у регіональному вимірі

Насамкінець на графіку 3 дані наведені у розрізі мови спілкування вдома. Серед тих, хто вдома спілкується переважно або лише російською мовою, 81% вважають, що жодних утисків чи переслідувань немає (і лише 13% вважають, що такі утиски мають місце).

У вибірці було лише 32 респондентів (з 984), які продовжують ідентифікувати себе за національністю як росіяни. Такої кількості недостатньо для статистично надійних розрахунків. Утім, показово, що серед них лише 6 бачать утиски через російську мову, а 25, навпаки, вважають, що жодних проблем через російську мову немає.

Графік 3. Мовне питання залежно від основної мови спілкування вдома

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

«Систематичні утиски і переслідування російськомовних громадян» є очевидною неправдою для пересічних українців, адже це суперечить їх повсякденному досвіду мирного співіснування різних мов в Україні (із шанобливим ставленням до української мови як символу української державності). В Україні не було і немає об’єктивних серйозних мовних проблем, а «утиски і переслідування» є витвором російських пропагандистів з метою розколу українського суспільства (хоча ми бачимо і окремих українських суб’єктів, які продовжують спекулювати на цьому питанні).

Наразі абсолютна більшість українців незалежно від регіону походження, мови спілкування чи національності вважають, що проблем з використанням російської мови немає. Водночас помітною є тенденція, що зараз усе-таки стало трохи менше тих, хто в цьому впевнений. Утім таке зниження є цілком очікуваним, оскільки з травня 2022 року мовне питання ставало предметом дискусій (хоча коректніше в багатьох випадках говорити не про аргументовані дискусії, а про спекуляції на людських емоціях, де часто мало місце «перебирання міри»). Пожвавлення дискусій з приводу використання «мови агресора» спричинені саме агресією росії, яка не захищає, а сприяє погіршенню ставлення до російської мови. Крім того, до лютого 2022 року серед російськомовного населення була вищою підтримка проросійських партій і нижчою підтримка євроінтеграції. Зараз ця різниця радикально зменшилася і стає все більш несуттєвою. Але певна частина населення цього ще не усвідомила і негативно ставиться до носіїв російської мови (за даними нашого дослідження у лютому 2023 7% населення не хотіли би, щоб російськомовні громадяни жили в Україні). Зауважимо також, що дискусії у соціальних мережах завжди є більш радикальними і створюють враження про суттєві проблеми, коли серед населення в цілому таких проблем немає.  Процес вироблення консенсусного погляду щодо мовної політики ще триває і певна варіативність поглядів може зберігатися. Проте в будь-якому випадку ми бачимо виразні контури консенсусу, де одним з базових елементів є розуміння, що російськомовні громадяни не є упослідженою категорією громадян і ця категорія точно не потребує захисту агресивної росії.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

А з яким з цих тверджень щодо мовного питання в Україні Ви згодні більшою мірою? РАНДОМІЗАЦІЯ ЗАЧИТУВАННЯ

 (% серед усіх респондентів)

Додаток 2. Методичні коментарі щодо репрезентативності телефонних опитувань, проведених під час війни

Навіть до повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року існував ряд факторів, які негативно впливали на репрезентативність опитувань (наприклад, відсутність перепису понад 20 років). Повномасштабна війна, зрозуміло, значною мірою впливає на репрезентативність і ускладнює роботу соціологів, але не унеможливлює її. Доступ до надійних даних про стан настроїв у суспільстві лишається актуальним як для самих українців, так і для наших закордонних партнерів (які, як показали події останніх місяців, часто недооцінювали і не розуміли Україну та українців).

Водночас для збереження об’єктивності потрібно розуміти, які обмеження війна накладає на проведення соціологічних опитувань. У першу чергу ми звертаємо увагу на масштабні переміщення населення. Станом на травень 2023 року ООН оцінює кількість українців-біженців у майже 8.3 млн. Вочевидь, з огляду на різні причини важко вважати ці дані однозначно точними, але загалом зрозумілий досить істотний масштаб від’їзду з країни. Немає точних даних щодо того, скільки серед них дорослих громадян, але, скоріше за все, мова йде про близько половини. Серед близько 30 млн дорослих громадян (оцінки на момент повномасштабного вторгнення) можна приблизно оцінювати, що близько 15-20% виїхали закордон, а методом телефонних інтерв’ю неможливо забезпечити надійне опитування цих громадян. Ще більше громадян стали внутрішньо переміщеними особами, але вони значно меншою мірою впливають на якість телефонних опитувань, оскільки практично всі ці громадяни мають мобільні телефони і досяжні для участі в опитуванні (фактично 16% респондентів цього опитування – це ВПО).

Інша важлива проблема – досяжність для опитування населення територій, які були окуповані після 24 лютого 2022 року, через ведення інтенсивних воєнних дій або через перебої з телефонним зв’язком. Зараз зв’язок практично відсутній. У травні 2022 року 2,5-4% респондентів проживали на цих територіях, зараз у вибірку не потрапив жоден респондент, який наразі проживає в окупованому населеному пункті (разом з цим із загалом 984 респондентів 32 респондентів до 24 лютого 2022 року проживали в населеному пункті, який зараз окупований; зараз ці респонденти проживають в одному з населених пунктів на території, що контролюється Урядом України). За нашими оцінками на території, які станом на початок вересня 2022 року були окуповані росією (окуповані після 24 лютого 2022 року), припадало близько 9% серед усього дорослого населення. Враховуючи масовий виїзд населення з цих територій (скоріше за все, мова йде про не менше половини населення), а  також що з цього періоду були визволені значні території Харківщини та Херсонщини, ми оцінюємо, що не більше 3-5% серед загалом дорослого населення України були недоступні через проблеми із зв’язком.

На нашу думку, більш істотний вплив на репрезентативність можуть мати або взагалі нижча готовність брати участь в опитуваннях громадян з «проросійськими» настроями, або нещирість тих, хто все-таки взяв участь в опитуванні (враховуючи очевидні факти та панівні думки в медіа щодо російського вторгнення, частина громадян «публічно» не захочуть говорити те, що насправді думають). Якщо говорити про загалом готовність респондентів брати участь в опитуванні, то в останніх опитуваннях ми бачимо або такі ж показники, або дещо нижчі (хоча потрібно мати на увазі, що нижча готовність до участі «проросійськи» налаштованих громадян може компенсуватися вищою готовністю до участі «проукраїнськи» налаштованих громадян).

Ми провели у травні 2022 року методичний експеримент, який показує, що громадяни, які зараз беруть участь в опитуваннях за демографічними характеристиками та змістовними настроями близькі до тих, які брали участь в опитуваннях до 24 лютого 2022 року. Попередньо ми бачимо деяке зміщення в сторону «проукраїнськи» налаштованих громадян, що позначається на до 4-6% відхиленнях для окремих запитань (у сторону більш частого обирання відповідей, що відповідають «проукраїнській» інтерпретації подій). Це, на нашу думку, у нинішніх умовах є досить оптимістичним показником.

Утім, цей експеримент не дає відповіді, наскільки зараз щирі у своїх відповідях респонденти. Для оцінки щирості відповідей на чутливі запитання у липні 2022 року ми провели інший експеримент методом «задуманого знайомого». Результати засвідчили, що респонденти загалом щиро відповідають на запитання опитувань. Тобто у нас є підстави стверджувати, що під час інтерв’ю респонденти дійсно щиро відповідають на наші запитання.