Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 2-14 вересня 2025 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав запитання, які стосуються мовної політики в Україні. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 2012 респонденти. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка вибірки обсягом 2012 респонденти (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищує 2,9%. При цьому ми реалізовували експеримент і респонденту зачитувався один із трьох випадково відібраних варіантів мовної політики (для уникнення впливу ефекту порядку відповідей). Кожний мирний план оцінили близько 666-675 респондентів, що дає похибку (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не більше 5,1%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

КМІС має тривалий досвід вивчення ставлення українців до мовного питання. Наприклад, з 1990-х років КМІС ставить запитання про статус російської мови і за останніми даними в 2024 році 64% виступали за те, що російська мова має бути усунута з офіційного спілкування (і ще 15% вважали, що російська мова може бути офіційною в окремих областях, але були проти такого її статусу у своїй області)[1]. Інше запитання, яке ми ставимо з 1990-х років – про доцільність вивчення російської мови в школах. У 2025 році ми вчергове ставили це запитання і 58% виступили за те, що російську мову взагалі не треба вивчати. При цьому 38% відповіли, що у певній мірі, але можна продовжити вивчати[2].

Водночас ми бачимо два важливих моменти, які мають бути враховані. По-перше, не всі люди розуміють, що саме може включати (або не включати), наприклад, «офіційний статус» мови. У Білорусі білоруська мова має статус державної, але це зовсім не допомагає їй виживати. Також є змішування офіційної і приватної сфери і не всі розуміють, що, наприклад, офіційне використання української мови не заперечує, що російськомовні громадяни в звичайному житті можуть вільно розмовляти російською мовою. По-друге, потрібно враховувати, що ефективна мовна політика має користуватися підтримкою серед основних мовних і регіональних груп. Тобто має бути пошук і розробка такої політики, яка буде сприйнята всіма група.

Тому у цьому опитуванні ми вирішили дізнатися ставлення українців до трьох варіантів мовної політики, які ми описували респондентам у більш розширеному форматі.

Отже, ми зачитували респондентам три умовні варіанти мовної політики. У кожному варіанті були чотири пункти (див. нижче деталізацію) і всі вони зачитувалися (водночас ми не зачитували респондентам дослідницьку назву, тобто не говорили, що запитуємо їх про, наприклад, «приховану русифікацію»). Респонденту зачитувався лише один (випадково відібраний) варіант і ми запитували, наскільки такий варіант є прийнятним. Хоча ці варіанти є спрощеними, але при цьому вони дають розуміння можливих напрямків мовної політики. Нижче наведена деталізація для кожного варіанту.

• «Стратегічна українізація» – можна також називати лагідною українізацією, тобто зміцнення позиції української мови, але в довгостроковій перспективні без тиску щодо побутового використання російської мови:
  • Українська мова є єдиною державною і офіційною
  • Основна мова освіти в школах тощо – українська
  • Звичайні громадяни, хто хочуть або звикли, можуть розмовляти російською мовою без тиску чи засудження
  • Заохочується поступове, без примусу, поширення української мови: більше якісного контенту в інтернеті українською мовою, книжок тощо

• «Радикальна українізація» – стигматизація і тиск на російськомовних громадян для переходу на українську мову, заборона використання російської мови і на побутовому рівні:
  • Українська мова є єдиною державною і офіційною
  • Основна мова освіти в школах тощо – українська
  • Російську мову заборонено використовувати всюди, зокрема, і в побутовому / родинному / дружньому спілкуванні
  • Усі російськомовні громадяни змушуються повністю перейти на українську мову

• «Прихована русифікація» – використання нібито демократичного підходу («якщо більшість населення хоче», «вибір батьків учнів») для фактичного зміцнення і поширення російської мови на різних рівнях:
  • Українська мова є єдиною державною, але російська мова може використовуватися в офіційній сфері в регіонах, де більшість населення цього бажає
  • Мова освіти в школах тощо – за вибором батьків, може бути як українською, так і російською, якщо батьки цього хочуть
  • Звичайні громадяни, хто хочуть або звикли, можуть розмовляти російською мовою без тиску чи засудження
  • Заохочується поступове, без примусу, поширення української мови: більше якісного контенту в інтернеті українською мовою, книжок тощо

Важливо кожний варіант розглянути у трьох вимірах: (1) підтримка на національному рівні (який варіант користується більшою підтримкою), (2) підтримка на регіональному рівні (наскільки варіант є консенсусним між регіонами чи, навпаки, конфліктним), (3) підтримка серед мовних груп (те саме – цей варіант користується підтримкою всіх мовних груп, чи, навпаки, провокує поляризацію).

На графіку 1 нижче дані наведені для першого виміру. Як можна бачити, хоч це почасти і парадоксально, але всі три варіанти можуть отримати схвалення від формально більшості населення. Тобто кожен варіант більшість респондентів вважають скоріше чи повністю прийнятним (можливо, частині громадян байдуже і вони готові прийняти будь-який варіант або вони не до кінця можуть оцінювати наслідки мовних політик). Проте при цьому є однозначна диференціація, тобто є варіанти, які користуються більшою підтримкою.

Почнемо спочатку з варіанту, який користується відносно найменшою підтримкою. Так, 54% українців готові були би схвалити варіант, який фактично є прихованою русифікацією. Хоча при цьому з них лише 21% вважають такий варіант повністю прийнятним (а решта 33% вважають скоріше прийнятним). І також важливо, що такий варіант стикається із досить значним опором – 39% вважають його скоріше чи зовсім неприйнятним.

Трохи вищу підтримку має варіант радикальної українізації – 63%. Хоча знову-таки треба врахувати, що частка тих, хто повністю підтримує такий варіант – 33% (решта 30% скоріше підтримують). І водночас 32% українців вважають такий варіант скоріше чи зовсім неприйнятним.

І нарешті варіант мовної політики, який користується найбільшою підтримкою – стратегічна українізація. Так, 87% українців повністю чи скоріше підтримують його, і з них 53% повністю підтримують (ще 34% скоріше підтримують). Лише 10% респондентів відповіли, що такий варіант є скоріше чи зовсім неприйнятним для них.

Графік 1. Уявіть, будь ласка, що обговорюється наступний варіант мовної політики в Україні. Для Вас такий варіант є…?

У таблиці нижче розглядаються два інших виміри – наскільки такі варіанти мовної політики можуть бути консенсусними з точки зору регіону[3] і мови спілкування. Варіант прихованої русифікації не є консенсусним, тому що його схвалює лише більшість на Сході і Півдні (з високою часткою противників). У Центрі хоча більшість також можуть схвалити, але це лише незначна більшість і із значною частиною противників. На Заході більше тих, хто проти такого варіанту. Крім цього, немає консенсусу і в розрізі мовних груп. Так, варіант прихованої русифікації прийнятний для тих, хто вдома спілкується переважно російською або однаковою мірою російською і українською мовами. Водночас серед тих, хто вдома спілкується українською мовою, думки розділилися порівну, тобто у найбільшій мовній групі існує виразний спротив прихованій русифікації.

 Варіант радикальної українізації має зворотну тенденцію. Він може бути схвалений більшістю населення Заходу і Центру, але вже на Півдні є відчутний опір, а на Сході більшість вважають його неприйнятним. Серед мовних груп цей варіант готові схвалити більшість тих, хто вдома спілкується українською мовою, але його відкидає як неприйнятний більшість тих, хто вдома спілкується російською мовою (серед тих, хто спілкується обома мовами, думки розділилися порівну).

Єдиний варіант, який користується абсолютною підтримкою мешканців усіх регіонів (81-90% залежно від регіону) і всіх мовних групи (83-88% залежно від мови спілкування вдома) – стратегічна українізація. Тобто цей варіант має не лише найбільшу підтримку на національному рівні, але також і забезпечує консенсус між регіонами та між мовними групами України.

Таблиця 1. Ставлення до варіантів мовної політики в регіональному розрізі та серед мовних груп

Нижче в таблиці 2 ми також додатково наводимо дані в розрізі віку репондентів.

Таблиця 2. Ставлення до варіантів мовної політики у віковому розрізі

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

В умовах повномасштабного вторгнення українці демонструють дивовижну єдність для опору російському ворогу. Ми бачимо, як сотні тисяч українців незалежно від регіону проживання, мови спілкування, соціального статусу, релігії тощо зі зброєю в руках стримують навалу росіян. Мільйони українсько- і російськомовних українців намагаються робити внесок в національну оборону і їм небайдуже майбутнє України як вільної суверенної європейської держави.

Проте хоча мовне питання і втратило свою гостроту серед української громадськості, але ми все одно бачимо, на жаль, спроби експлуатувати його для створення ліній розлому і розпалення ворожнечі в суспільстві. І якщо такі спроби з боку ворога є хоча би зрозумілими (російський ворог зацікавлений, щоб в Україні було побільше ліній розлому), то прикро дивує публічна діяльність окремих українських суб’єктів. З одного боку, деякі суб’єкти намагаються наполегливо захищати і розширювати публічний статус російської мови та культури в Україні. Часто такі суб’єкти викривлюють і в спотвореному вигляді подають заходи на підтримку української мови, чим фактично дискредитують розвиток української мови. З іншого боку, окремі суб’єкти з іншого табору можуть вдаватися до агресивної риторики чи риторики стигматизації навіть за використання російської мови на побутовому чи родинному рівні.

Результати нашого опитування показують, що є цілком консенсусний виважений підхід до мовної політики, який схвалюється абсолютною більшістю наших громадян у цілому і, зокрема, абсолютною більшістю і українсько-, і російськомовних громадян. Так, українці визнають, що українська мова має зберігати статус єдиної державної і офіційної, а українська мова має бути основною у сфері освіти. Також українці прихильні до неагресивного заохочення до переходу на українську мову. Водночас українці демонструють толерантне ставлення до того, що російськомовні громадяни спілкуються російською мовою.

Ця формула мовної політики є доволі простою, довгостроково сприяє розвитку української мови і найголовніше – при цьому є об’єднавчою для суспільства. Ми сподіваємося, що українські чиновники і політики, громадські активісти, представники медіа та публічні особи у питаннях мовної політики будуть дотримуватися зазначеного вище підходу, щоб ми нарешті перегорнули прикру сторінку мовних баталій.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

Уявіть, будь ласка, що обговорюється наступний варіант мовної політики в Україні: ВИПАДКОВО ОБРАТИ 1 ВАРІАНТ. ПУНКТ 1 УСЮДИ ЗАВЖДИ ЗАЧИТУЄТЬСЯ ПЕРШИМ, ІНШІ – РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ. Для Вас такий варіант є…

Варіант А:

• Українська мова є єдиною державною і офіційною
• Основна мова освіти в школах тощо – українська
• Звичайні громадяни, хто хочуть або звикли, можуть розмовляти російською мовою без тиску чи засудження
• Заохочується поступове, без примусу, поширення української мови: більше якісного контенту в інтернеті українською мовою, книжок тощо

Варіант Б:

• Українська мова є єдиною державною і офіційною
• Основна мова освіти в школах тощо – українська
• Російську мову заборонено використовувати всюди, зокрема, і в побутовому / родинному / дружньому спілкуванні
• Усі російськомовні громадяни змушуються повністю перейти на українську мову

Варіант В:

• Українська мова є єдиною державною, але російська мова може використовуватися в офіційній сфері в регіонах, де більшість населення цього бажає
• Мова освіти в школах тощо – за вибором батьків, може бути як українською, так і російською, якщо батьки цього хочуть
• Звичайні громадяни, хто хочуть або звикли, можуть розмовляти російською мовою без тиску чи засудження
• Заохочується поступове, без примусу, поширення української мови: більше якісного контенту в інтернеті українською мовою, книжок тощо

Шкала: