Пресреліз підготовлений виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 20-27 квітня 2026 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки, куди за власною ініціативою додав запитання про оптимізм щодо майбутнього України, необхідність непопулярних рішень для отримання Західного фінансування і про загрози для розвитку країни. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1005 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася Урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%, 3,5% для показників, близьких до 25%, 2,5% - для показників, близьких до 10%, 1,8% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу», наводилися раніше КМІС.

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

КМІС продовжує відстежувати рівень оптимізму щодо майбутнього України. Нагадаємо, що ми пропонуємо респондентам обрати з двох тверджень, кожне з яких описує можливе майбутнє через 10 років. Одне із тверджень оптимістично описує Україну як процвітаючого члена ЄС, інше твердження – навпаки, є песимістичним описом зруйнованої країни. Тобто ми вимірюємо умовно стратегічний / довгостроковий оптимізм українців. Востаннє запитання про рівень оптимізму ми ставили в січні 2026 року.

Отже, рівень оптимізму трохи знизився з січня 2026 року, але лишається доволі високим. Так, 63% українців оптимістично оцінюють майбутнє України (у січні – 66%). Натомість частка песимістів – 25% (було – 22%).

Графік 1. Яким Ви бачите майбутнє України через 10 років?

За останні декілька місяців було багато обговорень, що Україна має схвалити багато непопулярних рішень для можливості отримати Західне фінансування. У цьому опитуванні ми запитали респондентів, що має робити Україна і також запропонували два можливих сценарії з відповідними ризиками / негативними сторонами. Один сценарій – схвалення всіх реформ і рішень для отримання грошей і можливості фінансувати оборону, соціальні програми тощо (позитивна сторона), але – це також включає підвищення податків (негативна сторона). Інший сценарій – Україна відмовляється від непопулярних рішень, що «рятує» громадян від підвищення податків (позитивна сторона), але – це також означає брак грошей для фінансування оборони, соціальних програм тощо (негативна сторона).

Отже, 48% респондентів обрали варіант, що Україна має схвалити всі необхідні рішення, навіть непопулярні і підвищення податків, для отримання фінансування.

Натомість кожен третій респондент (30%) вважає, що треба відмовитися від непопулярних рішень і підняття податків, навіть якщо це означатиме брак грошей на оборону чи соціальні програми. Істотна частка респондентів (22%) не змогли визначитися із своєю думкою.

Графік 2. Що Ви думаєте про взаємодію України та Західних партнерів з надання Україні грошей?

У таблиці нижче розподіл відповідей на це запитання наведений у розрізі довіри Президенту В. Зеленському і ставлення до пропозиції виведення військ з Донецької область в обмін на гарантії безпеки. Як можна бачити, лише серед тих, хто «зовсім не довіряє» В. Зеленському, дещо більше тих, хто підтримує відмову від непопулярних рішень. Водночас і серед тих, хто «скоріше не довіряє», і серед тих, хто довіряє («скоріше» чи «повністю») переважає думка, що Україна має схвалити все для отримання фінансування.

Також частка тих, хто підтримує відмову від непопулярних рішень, переважає серед респондентів, які легко погоджуються з пропозицією виведення українських військ з Донецької області в обмін на гарантії безпеки. Уже серед тих, для кого ця пропозиціє є «складною, але прийнятною», переважає частка тих, хто вважає, що необхідно схвалювати всі рішення для отримання фінансування. І серед тих, хто категорично відкидає таку пропозицію, більше тих, хто підтримує схвалення всіх рішень (хоча чверть тих, хто категорично відкидає такі вимоги, навпаки, готові ризикувати фінансуванням оборони і говорять, що Україні треба відмовлятися від непопулярних рішень).

Таблиця 1. Необхідність схвалення непопулярних рішень для отримання Західного фінансування у розрізі довіри Президенту та ставлення до пропозиції про Донецьку область

У лютому 2026 року КМІС у відкритій формі ставив запитання, що є найбільшими викликами для України і українців[1]. У такому форматі 65% серед топ-викликів називають війну, а 29% – корупцію. Тобто у форматі «без підказки», «спонтанно» українці переважно дійсно говорять про війну та пов’язані з нею проблеми.

Водночас у нинішньому опитуванні ми повторити наше запитання травня 2024 року, коли ми прямо запитували у респондентів, що є більшою загрозою – корупція у владі чи воєнна агресія Росії. Тобто респонденти мали обрати між цими двома викликами для країни.

Якщо просити респондентів обрати більшу загрозу з-поміж корупції і воєнної агресії, то 54% обирають корупцію. Воєнну агресію як більшу загрозу (порівняно із корупцією) вважають 39% респондентів. Ще 7% не змогли визначитися із відповіддю.

Порівняно із травнем 2024 року стало менше тих, хто не визначився зі своєю думкою. І натомість стало трохи більше тих, хто обирав обидві змістовні відповіді.

 Отже, як бачимо, якщо ми фокусуємо увагу людей на двох класах проблем – війна та корупція – то в такому форматі «перемагає» корупція.

Графік 3. А що Ви вважаєте більшою загрозою для розвитку України – … ?»

У таблиці нижче розподіл відповідей на це запитання також наведений у розрізі довіри Президенту і ставлення до «мирної пропозиції». Чим менше респонденти довіряють В. Зеленському, тим частіше вони говорять про корупцію як більш важливу проблему, ніж війна. Так, серед тих, хто «зовсім не довіряє» В. Зеленському, абсолютно переважає думка, що корупція є більшою загрозою (76% проти 16%, які говорять про війну). Серед тих, хто «скоріше не довіряє», також переважає думка про корупцію, але вже в меншій мірі (56% проти 37%). Серед тих, хто «скоріше довіряє», ми спостерігаємо паритет думок, а серед тих, хто «повністю довіряє», уже трохи більше тих, хто вважає війну більшою загрозою (52% проти 42%, які говорять про корупцію).

У розрізі «мирної пропозиції» абсолютно переважає погляд щодо пріоритетної важливості корупції серед тих, хто «легко погоджується» на виведення військ з Донецької області в обмін на гарантії безпеки. Серед тих, для кого пропозиція є «складною, але прийнятною», і для кого є «абсолютно неприйнятною», трохи переважає думка про корупцію (в обох випадках).

Таблиця 2. Що є більшою загрозою для розвитку України у розрізі довіри Президенту та ставлення до пропозиції про Донецьку область

Раніше у цьому пресреліз ми аналізували рівень оптимізму серед українців.  На графіку нижче ми показуємо, яким бачать майбутнє ті, для кого корупція чи війна є більшою загрозою. Отже, серед тих, для кого більшою загрозою є війна, помітно більш оптимістичні щодо майбутнього країни – серед них 72% є оптимістами і 16% є песимістами. Натомість серед тих, хто в першу чергу говорить про корупцію, 57% є оптимістами і 32% є песимістами.

Графік 4. Яким бачать майбутнє України через 10 років залежно від того, що вважають більшою загрозою

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Українці зберігаються доволі високий оптимізм – особливо якщо брати до уваги нинішні виклики. Тобто попри надзвичайно складну зиму, попри геополітичний та економічний «землетрус» через війну в Ірані, попри продовження Росією свого терору, попри невизначеність наших відносин із союзниками та попри всі інші виклики більшість українців зберігають дивовижний оптимізм щодо майбутнього. Росії не вдалося зламати волю українців і нав’язати похмурий світогляд безрадісних років попереду. Навпаки, для більшості українці світло в кінці тунелю лишається яскравим і мотивує продовжувати опір («Ще нам, браття українці, усміхнеться доля!»).

І також у цьому контексті ми бачимо, що серед українців переважає (хоч і не абсолютно, але все ж) державницька думка, що непопулярні рішення та підвищення податків є необхідним кроком для виживання України. Звісно, те, що третина українців готові ризикнути стабільністю фінансування оборони і соціальних програм, є тривожними результатами і потребує уваги всіх небайдужих до долі України суб’єктів. Проте наразі громадська думка скоріше на боці тих, хто визнає критичну важливість співпраці із Заходом для отримання життєво необхідного фінансування. Ми сподіваємося, що ці результати стануть сильним сигналом для українських суб’єктів – політиків від влади і опозиції, журналістів, експертів, громадянського суспільства – що суспільство відкрите до важких рішень. І тому всі, хто вважає себе відповідальними, мають перестати гратися в популізм та переслідувати вузькі егоїстичні цілі (особливо в медіа активності), а натомість перейти до державницьких рішень, які посилять Україну і дадуть можливість вистояти у війні.

При цьому неможливо оминути питання корупції. Це питання є надзвичайно сильним тригером, особливо для психологічно втомленого суспільства. Як ми показували, коли ми ставимо відкрите запитання, люди усвідомлюють справді екзистенційні ризики війни і саме її називають найбільшим викликом. Проте коли ми прямо зачитуємо респондентам слово «корупція», це викликає сильні емоції та стереотипи (і часто це «затуманює» будь-яке раціо). Ми бачимо, що навіть серед тих, хто «повністю довіряють» Президенту, майже половина вважають корупцію більшою загрозою для України, ніж війну. Об’єктивно це є хибним поглядом, оскільки війна, яку веде Росія, має на меті стерти Україну і українців з лиця землі, це ризик загибелі цілої української нації.

Ми повністю підтримуємо рішучу боротьбу з корупцією і очікуємо від влади належних практичних та комунікаційних кроків. Українська влада не має достатнього кредиту довіри від суспільства, щоб вважати питання корупції другорядними чи такими, що можуть «потерпіти» до завершення війни. Тому адекватна комунікація від влади з демонстрацією справжньої прихильності до боротьби з корупцією є нагальною необхідністю.

Водночас і інші суб’єкти мають усвідомлювати важливість контексту та те, який наратив ми «просуваємо» щодо корупції. Нашою метою має бути довгострокова розбудова інституцій та розвиток суспільства, що мінімізує прояви корупції (бо утопічно очікувати, що корупцію можна подолати за короткий період і також утопічно очікувати, що її взагалі можна повністю викорінити). На цьому шляху нас чекає ще багато гучних розслідувань, але боротьба з корупцією не має зводитися до лише сплесків ненависті в соціальних медіа до конкретних персоналій. Також антикорупційна діяльність (зокрема, у її медіа вимірі) має враховувати принцип «не нашкодь обороні». Не буде жодного сенсу у запальній боротьбі з корупцією, якщо вона перетвориться на написання мемуарів закордоном після воєнної поразки. При чому нагадуємо, що російський ворог чудово знає слабкі місця української інформаційної безпеки. Питання корупції є одним із найбільш чутливих (разом із мобілізацією та декількома іншими темами), тому росіяни залюбки використовують його для спроб підірвати Україну зсередини.

Наші багаторічні дослідження показують, що особистий досвід корупції або лишається стабільним, або знижується (довгостроково точно є значне покращення). Інше питання – корупція на вищих щаблях, але тут українці судять на основі переважно  інформації з медіа і соціальних мереж. Звичайні люди часто судять про зростання рівня корупції на основі гучних справ і не можуть розрізнити, де є зростання корупції, а де – свідчення боротьби з нею. Саме тому так важливо мати адекватну комунікацію з усіх сторін – і від влади, і від опозиції, і від громадськості. Ми, зрозуміло, не можемо повністю виключити вплив російського ворога, чиєю метою є ослаблення України, як і не можемо виключити вплив безвідповідальних українських суб’єктів з політики і громадськості, які свої інтереси ставлять вище за державні (і прикриваються «боротьбою з корупцією»). Проте ми маємо намагатися мінімізувати проблеми та ризики.

Ми маємо апелювати до того, що хай які недосконалі наші інституції та наша боротьба з корупцією, але ми все ж рухаємо вперед. Ми не є безнадійно корумпованими, ми робимо зусилля – тим більше під час повномасштабної війни. Саме такий підхід буде зберігати надію на краще майбутнє та мотивуватиме людей на продовження опору.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

Яким Ви бачите майбутнє України через 10 років? ЗАЧИТАТИ. РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ

Що Ви думаєте про взаємодію України та Західних партнерів з надання Україні грошей? ЗАЧИТАТИ. МІЖ ТВЕРДЖЕННЯМИ ДОДАВАТИ «ЧИ». РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ

А що Ви вважаєте більшою загрозою для розвитку України – … ? ЗАЧИТАТИ. МІЖ ТВЕРДЖЕННЯМИ ДОДАВАТИ «ЧИ». РАНДОМІЗАЦІЯ ПОРЯДКУ