Пресреліз підготовлений Виконавчим директором КМІС Антоном Грушецьким

Упродовж 26 травня-5 червня 2023 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 1029 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали закордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищувала 3,4% для показників, близьких до 50%, 3,0% для показників, близьких до 25%, 2,1% - для показників, близьких до 10%, 1,5% - для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Зокрема, якщо в травні 2022 року серед всіх опитаних нами респондентів 2,5-4% проживали на окупованих після 24 лютого територіях (і це відповідало відсотку тих, хто там проживає, бо генерація номерів телефонів була випадковою), то зараз через вимкнення окупантами телефонного зв’язку до вибірки не потрапило жодного респондента, які б наразі проживали в окупованих населених пунктах (разом з цим із загалом 1029 респондентів 38 респондентів до 24 лютого 2022 року проживали в населеному пункті, який зараз окупований). Важливо зазначити, що хоча погляди респондентів, які проживали в окупації, дещо відрізнялися, але при цьому загальні тенденції були досить подібні. Тобто неможливість зараз опитати таких респондентів істотно не впливає на якість результатів. Є й інші фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу» (див. Додаток 2).

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.

Після російського широкомасштабного вторгнення одне з гострих питань для українського суспільства стосувалося функціонування Української Православної Церкви Московського Патріархату. У кінці 2022 року після ряду резонансних справ проти представників цієї Церкви КМІС ставив запитання щодо доцільної політики влади. У період до травня 2023 року ситуація навколо УПЦ (МП) зберігала високу напруженість (особливо в контексті Києво-Печерської лаври), тому КМІС знову поставив аналогічне запитання.

За результатами опитування з 78% у грудні 2022 року до 85% зараз стало більше українців, які вважають, що держава в тій чи іншій мірі має втрутитися в діяльність УПЦ (МП). Зокрема, з 54% до 66% стало більше тих, хто вважає, що ця Церква має бути повністю забороненою в Україні. Ще 19% виступають за дещо «м’якший» підхід, що не передбачає повної заборони, але передбачає встановлення державного контролю та нагляду (у грудні 2022 року – 24%).

Водночас з 12% до 6% стало менше респондентів, на думку яких нічого не варто робити і не варто втручатися у справи УПЦ (МП), а розслідувати лише окремі можливі випадки правопорушень.

Графік 1. Як Ви вважаєте, якою має бути зараз політика влади України щодо Української Православної Церкви Московського Патріархату (глава – Онуфрій)?

На графіку нижче дані наведені в регіональному вимірі[1]. У всіх регіонах України більшість населення (від 76% на Сході до 88% на Заході і в Центрі) виступають за проактивну позицію держави в питанні діяльності УПЦ (МП). Навіть на Півдні і Сході лише, відповідно, 9% і 11% говорять про невтручання у діяльність УПЦ (МП).

Водночас на Півдні і Сході трохи менше тих, хто виступає за повну заборону (58% і 50%). Утім, навіть на Півдні і Сході є тенденція до більш жорсткого ставлення. Так, на Півдні з 48% до 58%, а Сході з 41% до 50% стало більше тих, хто підтримує повну заборону Церкви.

Графік 2. Політика щодо УПЦ (МП) у регіональному вимірі

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Як і впродовж 2022 року, так і зараз Українська Православна Церква Московського Патріархату продовжує діяльність, через яку її сприйняття серед населення залишається і навіть посилюється як «п’ятої колони Кремля».

Ріст підтримки повної заборони УПЦ (МП) свідчить, що в останніх гострих протистояннях (наприклад, Києво-Печерська лавра) більш переконливими для громадськості були аргументи критиків цієї Церкви. Нездатність «на практиці» довести справжність розриву з РПЦ, «наслідки» діяльності в Києво-Печерській лаврі, млява (або просто відсутня) реакція на своїх священнослужителів-зрадників та безпорадна тиша у відповідь на анексію своїх єпархій (як-от Бердянської) тільки кристалізують негативне ставлення до Церкви.

Разом з цим варто пам’ятати, що попри прихильність значної частини українців до «сильних» рішень, водночас українці вимагають рішень з дотриманням законодавства. Тобто сильні суспільні настрої на користь заборони або обмеження діяльності Церкви при цьому включають переконливу правову базу.

Додаток 1. Формулювання запитань з анкети

Як Ви вважаєте, якою має бути зараз політика влади України щодо Української Православної Церкви Московського Патріархату (глава – Онуфрій)?

(% серед усіх респондентів)

Додаток 2. Методичні коментарі щодо репрезентативності телефонних опитувань, проведених під час війни

Навіть до повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року існував ряд факторів, які негативно впливали на репрезентативність опитувань (наприклад, відсутність перепису понад 20 років). Повномасштабна війна, зрозуміло, значною мірою впливає на репрезентативність і ускладнює роботу соціологів, але не унеможливлює її. Доступ до надійних даних про стан настроїв у суспільстві лишається актуальним як для самих українців, так і для наших закордонних партнерів (які, як показали події останніх місяців, часто недооцінювали і не розуміли Україну та українців).

Водночас для збереження об’єктивності потрібно розуміти, які обмеження війна накладає на проведення соціологічних опитувань. У першу чергу ми звертаємо увагу на масштабні переміщення населення. Станом на травень 2023 року ООН оцінює кількість українців-біженців у майже 8.3 млн. Вочевидь, з огляду на різні причини важко вважати ці дані однозначно точними, але загалом зрозумілий досить істотний масштаб від’їзду з країни. Немає точних даних щодо того, скільки серед них дорослих громадян, але, скоріше за все, мова йде про близько половини. Серед близько 30 млн дорослих громадян (оцінки на момент повномасштабного вторгнення) можна приблизно оцінювати, що близько 15-20% виїхали закордон, а методом телефонних інтерв’ю неможливо забезпечити надійне опитування цих громадян. Ще більше громадян стали внутрішньо переміщеними особами, але вони значно меншою мірою впливають на якість телефонних опитувань, оскільки практично всі ці громадяни мають мобільні телефони і досяжні для участі в опитуванні (фактично 16% респондентів цього опитування – це ВПО).

Інша важлива проблема – досяжність для опитування населення територій, які були окуповані після 24 лютого 2022 року, через ведення інтенсивних воєнних дій або через перебої з телефонним зв’язком. Зараз зв’язок практично відсутній. У травні 2022 року 2,5-4% респондентів проживали на цих територіях, зараз у вибірку не потрапив жоден респондент, який наразі проживає в окупованому населеному пункті (разом з цим із загалом 1029 респондентів 38 респондентів до 24 лютого 2022 року проживали в населеному пункті, який зараз окупований; зараз ці респонденти проживають в одному з населених пунктів на території, що контролюється Урядом України). За нашими оцінками на території, які станом на початок вересня 2022 року були окуповані росією (окуповані після 24 лютого 2022 року), припадало близько 9% серед усього дорослого населення. Враховуючи масовий виїзд населення з цих територій (скоріше за все, мова йде про не менше половини населення), а  також що з цього періоду були визволені значні території Харківщини та Херсонщини, ми оцінюємо, що не більше 3-5% серед загалом дорослого населення України були недоступні через проблеми із зв’язком.

На нашу думку, більш істотний вплив на репрезентативність можуть мати або взагалі нижча готовність брати участь в опитуваннях громадян з «проросійськими» настроями, або нещирість тих, хто все-таки взяв участь в опитуванні (враховуючи очевидні факти та панівні думки в медіа щодо російського вторгнення, частина громадян «публічно» не захочуть говорити те, що насправді думають). Якщо говорити про загалом готовність респондентів брати участь в опитуванні, то в останніх опитуваннях ми бачимо або такі ж показники, або дещо нижчі (хоча потрібно мати на увазі, що нижча готовність до участі «проросійськи» налаштованих громадян може компенсуватися вищою готовністю до участі «проукраїнськи» налаштованих громадян).

Ми провели у травні 2022 року методичний експеримент, який показує, що громадяни, які зараз беруть участь в опитуваннях за демографічними характеристиками та змістовними настроями близькі до тих, які брали участь в опитуваннях до 24 лютого 2022 року. Попередньо ми бачимо деяке зміщення в сторону «проукраїнськи» налаштованих громадян, що позначається на до 4-6% відхиленнях для окремих запитань (у сторону більш частого обирання відповідей, що відповідають «проукраїнській» інтерпретації подій). Це, на нашу думку, у нинішніх умовах є досить оптимістичним показником.

Утім, цей експеримент не дає відповіді, наскільки зараз щирі у своїх відповідях респонденти. Для оцінки щирості відповідей на чутливі запитання у липні 2022 року ми провели інший експеримент методом «задуманого знайомого». Результати засвідчили, що респонденти загалом щиро відповідають на запитання опитувань. Тобто у нас є підстави стверджувати, що під час інтерв’ю респонденти дійсно щиро відповідають на наші запитання.